Тікаєш

6 ранку. Чашка кави і знайомий краєвид з 3 поверху моєї квартири. Тиша. Все так бездоганно, ні галасу, ні метушні, - нікого. Просто тиша. Настільки ідеальна, що боїшся порушити її хоча б своєю думкою. Черговий ковток. Запах кави дійсно пробуджує. Промені сонця починають засліплювати очі. Відхожу в бік і знову вдивляюсь в пусті вулички. Знову нікого. Така гармонія. Ловлю себе на думці, що мені це подобається. Відчуваєш себе однією єдиною серед тисячі. Та ненадовго. Промайнула тінь. Хтось вже кудись направляється. З невеликими інтервалами тіні повторюються. За годинку-другу вулиця переповнена людьми. Всі кудись йдуть, кудись спішать...І так все життя. Ми пробуджуємось удосвіта, щоб бігти і бути першими. Щоб зупинившись ввечері, перепочити і наступного ранку почати все спочатку. І так ВСЕ ЖИТТЯ. І так кожен день...